Загальні рекомендації
Адаптація до гіпоксії, гіпоксичні тренування/гіпокситерапія мають широкий спектр показань у клінічній, превентивній, спортивній медицині, курортології та медичній реабілітації. Незалежно від типу впливу метод можна вважати безпечним для здорової людини за поступової, дозованої та регульованої адаптації, правильного добору режимів експозиції й задовільної переносимості навантажень. Для пацієнтів із хронічними захворюваннями він також ефективний і безпечний за дотримання правил процедур, лікарського нагляду, моніторингу стану та виключення протипоказань. У лекції розглянуто особливості організації гіпоксичних тренувань.
Розроблено й ухвалено методичні рекомендації, затверджені Міністерством охорони здоров’я РФ, щодо гіпокситерапії/тренувань у лікуванні та реабілітації, а також рекомендації й інструктивні листи щодо застосування у спорті [1, 2, 4, 5].
Для спортивної практики важлива дозволеність методу. Щоб запобігти шкоді від певних препаратів і забезпечити рівні умови спортсменам, Всесвітня антидопінгова агенція (WADA) створила перелік препаратів і методів, заборонених у тренувальній та змагальній діяльності. Гіпоксичні тренування не входять до цього переліку, дозволені на всіх етапах підготовки спортсменів різної кваліфікації та не належать до заборонених у спорті субстанцій і/або методів.
Показання до гіпобаричної та нормобаричної гіпоксії зазвичай подібні, а протипоказання дещо відрізняються залежно від способу її створення. У попередній лекції розглянуто різні методи гіпоксичного впливу. Далі наведено їхні показання та протипоказання.
Показання
Гіпоксичне тренування (гіпокситерапія) показане при низці патологічних станів і захворювань. Російські (радянські) та зарубіжні автори експериментально й клінічно показали ефективність при таких захворюваннях і станах [2, 4–6]:
Хвороби серцево-судинної системи: гіпертонічна хвороба I–II стадії, ішемічна хвороба серця, стенокардія I–II функціонального класу, атеросклеротичний і постінфарктний кардіосклероз, гіперхолестеринемія, нейроциркуляторна дистонія, порушення вільнорадикального окиснення та антиоксидантного захисту;
Хвороби дихальної системи: хронічний бронхіт, пневмонія, стани після гострих пневмоній і бронхітів, професійні пульмонози, негормонозалежна бронхіальна астма;
Патологія нервової системи: минущі порушення мозкового кровообігу, нейроінфекції та нейроінтоксикації, наслідки закритих черепно-мозкових травм, фобічні форми неврастенії, астенічні й субдепресивні стани;
Хвороби ендокринної системи: цукровий діабет, первинний тиреотоксикоз, метаболічний синдром;
Хвороби системи крові: гіпопластична та залізодефіцитна анемія, пострадіаційні порушення кровотворення;
Алергічні захворювання та імунодефіцитні стани: алергічний артрит, дерматит, нейродерміт, екзема, медикаментозна хвороба, часті застуди, автоімунний процес, імуносупресія після фармакотерапії;
Гінекологічні захворювання: хронічні неспецифічні захворювання геніталій, підготовка до вагітності жінок з обтяженим акушерським анамнезом, анемія вагітних;
Захворювання шлунково-кишкового тракту в ремісії: виразкова хвороба, холангіт, хронічний холецистит, хронічний панкреатит, хронічний коліт;
Хронічні запальні захворювання сечостатевої системи: простатит, уретрит та інші;
Підготовка до оперативних втручань і наркозу для підвищення ішемічної стійкості органів і тканин;
Підвищення загальної резистентності організму, особливо до чинників довкілля: гіпоксії, низьких і високих температур;
Підвищення стійкості до хімічних чинників при перевищенні допустимих норм хімічних речовин;
Зменшення побічної дії фармакологічних засобів і поліпрагмазії;
Підвищення неспецифічної резистентності при комплексному лікуванні злоякісних новоутворень. Нормобарична гіпоксична гіпоксія при диханні сумішшю з 10,0 ± 1,0% O₂ або нижчим вмістом O₂ достовірно захищає організм онкологічного хворого від побічної дії іонізувальної радіації під час опромінення й тим самим підвищує ефективність променевої терапії;
Підвищення переносимості фізичних навантажень, особливо тривалих середньої інтенсивності та короткочасних максимальної потужності;
Підвищення працездатності в умовах гіпоксії після курсу тренувань і концентрації уваги за подальшого зниженого вмісту O₂;
Прискорення відновлення, зокрема при хронічній перевтомі;
Збереження високої аеробної працездатності спортсменів під час відновлення після травм.
Протипоказання
Гіпоксичні тренування можна застосовувати в усіх вікових категоріях. Окремих протипоказань лише для молодших, старших вікових груп чи вагітних немає. Вагітним рекомендовані суміші з концентрацією O₂ не нижче 14,5% у вдихуваному повітрі. Для дітей молодшого віку обмеження такі самі, як для дорослих, включно з поступовою адаптацією. У літніх людей ризики переважно пов’язані не із самою модельованою чи природною гіпоксією, а з хронічними захворюваннями, що погіршують її переносимість. При хронічних захворюваннях і вродженій патології потрібна обережність.
Абсолютні протипоказання до будь-якого постійного чи інтервального гіпоксичного впливу:
Інфаркт міокарда протягом останнього року; стенокардія III–IV функціонального класу з порушеннями ритму й провідності; пароксизмальні аритмії з високим ризиком кардіоемболії; неконтрольована або III стадії артеріальна гіпертензія; вроджені аномалії серця й великих судин; набуті вади серця; тромбофілічні стани; еритроцитоз;
Гострі соматичні захворювання: інфаркт міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, гіпертонічний криз, пневмоторакс, астматичний статус та інші;
Хронічні захворювання з декомпенсацією: хронічна ниркова недостатність, що потребує гемодіалізу, анасарка та інші;
Гострі інфекції, різке загострення хронічних запальних процесів, захворювання з гарячкою, зокрема резорбційний синдром;
Туберкульоз у будь-якій фазі, бронхіальна астма фізичного напруження;
Епілепсія: парціальна та вторинно-генералізована форми;
Індивідуальна непереносимість нестачі кисню.
Для гіпобаричної гіпоксії перелік дещо ширший. Окрім зазначених протипоказань, він включає:
Порушення прохідності євстахієвих труб і каналів, що з’єднують придаткові пазухи носа із зовнішнім середовищем: поліпи, запалення носоглотки, середнього вуха, пазух, аномалії розвитку;
Захворювання вен нижніх кінцівок;
Грижі будь-якої локалізації;
Черепно-мозкова травма протягом останнього року;
Маткові кровотечі;
Вагітність;
Клаустрофобія.
Організація гіпоксичних тренувань
Порівняно з методами попередньої лекції нормобаричне тренування має переваги перед природною та штучною гіпобаричною гіпоксією. За природної гіпобаричної гіпоксії неможливо регулювати ступінь впливу для індивідуалізації й безпеки та безперервно контролювати стан людини. Додаткові чинники — висока вартість санаторного лікування чи спортивних зборів у середньогір’ї, віддаленість гірської місцевості, низькі температури, сонячна радіація та нестабільна погода.
Штучна гіпобарична гіпоксія в барокамері супроводжується досить швидким зниженням атмосферного тиску. Зміна відстані між молекулами повітря в лобових, гайморових пазухах і середньому вусі може спричиняти дискомфорт під час «підйому», особливо «спуску» до нормального тиску. Зростає ризик «зворотного блоку»: повітря в середньому вусі розширюється, але через блокування євстахієвої труби не виходить назовні, надмірно вигинає й розтягує барабанну перетинку та травмує слизові оболонки.
Отже, порівняно з поїздками в середньогір’я та барокамерами нормобарична гіпоксія є найбезпечнішим, простим і відносно недорогим методом. На ринку представлені портативні гіпоксикатори, що створюють суміш із регульованою концентрацією O₂ від 16 до 10%.
Для будь-якого методу режим обирають за віком, фізичною працездатністю, функціональним станом, наявністю хронічних захворювань, стадією й особливостями основного захворювання, супутніми хворобами та періодом перебігу основної й супутньої патології.
Перед початком слід індивідуалізувати протокол: ступінь впливу, тривалість сеансу, зміну інтенсивності від процедури до процедури, їхню кількість і періодичність, тривалість повного курсу.
Блок-схема опитувальника на рисунку 1, переважно для фізичних тренувань чи тривалого перебування в гіпоксії, і попередній гіпоксичний тест допомагають визначити індивідуальну початкову «дозу». Її правильний добір критично важливий для пацієнтів і спортсменів різної кваліфікації [4, 5]. Вплив має викликати адаптацію, але не надмірні патологічні структурно-функціональні зміни тканин, органів чи організму. Для адаптивних зрушень із першої лекції насичення крові киснем при постійній чи інтервальній гіпоксії має становити 90–80%.
Ефективна дозована гіпоксія з доброю переносимістю розвивається при диханні сумішшю з 11–12% O₂. SpO₂ знижується нижче 90%, але зазвичай не нижче 77–80%. Експериментальні й клінічні дослідження показали, що цей діапазон гіпоксемії та тканинної гіпоксії оптимальний для запуску адаптивного каскаду, але недостатній для негативних ушкоджувальних змін [7, 8].
Перед призначенням курсу доцільні анамнез, повне фізикальне й інструментальне обстеження: ЕКГ, артеріальний тиск, ЧСС, спірометрія, загальний і біохімічний аналіз крові. Спортсмени зазвичай мають допуск спортивно-медичного закладу після поглибленого обстеження. Здоровим активним людям рекомендують ЕКГ спокою для виключення вродженої серцевої патології — синдрому Вольфа–Паркінсона–Вайта, слабкості синусового вузла, порушень провідності тощо, опитувальник і консультацію кардіолога.
Гіпоксичний тест
Гіпоксичний тест визначає індивідуальну стійкість і важливий для програми; існують різні варіанти. Перед тестом вимірюють тиск, ЧСС і SpO₂, з’ясовують самопочуття, скарги й незвичні обставини: відсутність їжі понад шість годин, нервозність, недосипання чи сон менш як шість годин, нещодавні інфекційні/вірусні хвороби, психоемоційні потрясіння. Вихідний систолічний тиск має бути не вище 140 мм рт. ст., ЧСС 110–120/хв, SpO₂ не нижче 94–96%. Рекомендована 5–10-хвилинна проба з ЕКГ у серцево-судинних пацієнтів. Порівняння з ЕКГ в аналогічних умовах після курсу дозволяє об’єктивно оцінити ефективність нормобаричної гіпокситерапії, зокрема при прихованій патології [1].
Тест проводять у спокої, сидячи, з маскою гіпоксикатора та безперервним контролем артеріальної сатурації й ЧСС. Концентрація O₂ становить 10%, що еквівалентно висоті 6400 м.
Перед тестом пояснюють протокол і попереджають про можливі запаморочення, серцебиття, пітливість, поколювання чи незвичні відчуття в кінцівках. Наголошують на спокійному диханні без збільшення глибини або частоти, без затримки дихання та розмов; дихати носом і відразу повідомляти спеціаліста про дискомфорт чи незвичні відчуття.
Для спортсменів тест дещо змінений: інструкції ті самі, але реєструють лише SpO₂, ЧСС і час зниження сатурації до 80% від вихідної величини (Тс, секунди). При 80% маску знімають, переходять на атмосферне повітря та вимірюють час відновлення до 96% (Тв). Індекс гіпоксичної стійкості I-Hyp = Тс/Тв: 0–1,9 умовної одиниці — низька, 2–3 — середня, понад 3 — висока стійкість [7]. При скаргах, вираженій тахікардії чи неадекватній зміні тиску для наступної проби й процедур доцільні 13–14% O₂. Таку концентрацію можна використати й уперше, якщо спеціаліст вважає це безпечнішим, зазвичай при серцево-судинній патології. Людина може не знати про власну непереносимість і не повідомити про неї перед тестом.
Ознаки непереносимості: втрата свідомості на початку гіпоксичного дихання, судоми, задишка, виражена тахікардія, різке падіння чи підвищення тиску, інтенсивне потовиділення, піт на лобі. У кабінеті доцільна невідкладна укладка: апарат кисневої інгаляції, роторозширювач, язикотримач, дефібрилятор, нашатирний спирт, стерильні одноразові шприци 2,0 мл, стерильні голки, кофеїн 10% в ампулах 1 мл, кордіамін в ампулах 1 мл, нітрогліцерин у таблетках, спиртові серветки. Перелік доповнюють відповідно до основної патології пацієнтів [2].
Побудова курсу та контроль
Під час курсу періодично повторюють тест стійкості або після кожного сеансу коригують O₂ за ЧСС і SpO₂. Цільова SpO₂ залишається 90–80% завдяки серцево-судинній компенсації. Вміст O₂ знижують поступово, ступенями, у міру адаптації. Що тяжча патологія чи симптоми, то довший кожен ступінь — до 6–7 сеансів. Це стосується всіх впливів, крім повторних спринтів у гіпоксії, призначених лише кваліфікованим спортсменам; для них цільовий O₂ — 12–14% (рисунок 2).
Для штучної гіпобаричної гіпоксії в барокамері важливі тривалість та початкова висота. З урахуванням поступового підйому й повільного спуску рівень O₂ дещо нижчий, 12–15%, ніж при нормобаричному впливі.
У методах «живи низько — тренуйся високо» дозу гіпоксії та навантаження можна точно контролювати. Початковий O₂ для пасивного інтервального тренування — орієнтовно 10–12% для здорових і 13–15% при вираженій патології. Для активного тренування та інтервальної експозиції під час фізичних вправ через додаткове навантаження цільові значення вищі: 12–14% для здорових і 14–18% для пацієнтів. Курс — щонайменше 10, оптимально 20 процедур. Пасивні процедури можливі щодня чи через день; активні тренування, експозиція під час вправ і повторні спринти — не частіше трьох разів на тиждень. Здоровим тривалість 45–60 хвилин; пацієнтам починають із 20–25 та доводять до 35–40 хвилин.
Дітям і підліткам також починають із 20–25 хвилин із подальшим збільшенням. Незалежно від виду тренування цільова SpO₂ — 90–80%.
Для методів «живи високо — тренуйся високо», «живи високо — тренуйся низько» та поєднаного варіанта, переважно для професійних спортсменів, ключовий початковий рівень експозиції. За тестом низька стійкість означає старт із 1500 м, середня — 1800 м, висока — 2100 м. Підвищення ступінчасте, тривалість ступеня залежить від адаптації. Цільова висота і для здорових, і для пацієнтів — 3000–3500 м. При тренуваннях понад 20 годин на тиждень потрібен ретельніший контроль відновлення для запобігання зриву адаптації. Природне середньогір’я — щонайменше два тижні, оптимально 18–21 день. Та сама тривалість рекомендована для тентів і гіпоксичних кімнат із перебуванням щонайменше 10, оптимально 12–13 годин щодня для гематологічної відповіді; іноді потрібне також збільшення модельованої висоти.
Обов’язково документують огляд, первинне тестування, протоколи первинного/повторного тесту та кожної процедури, динаміку SpO₂ і ЧСС, скарги й побічні ефекти. Перед процедурою лікар або медсестра проводить інструментальний огляд і допуск, пояснює протокол тесту та тренування, можливі неприємні відчуття, контролює стан, коригує режим або припиняє сеанс при погіршенні. Також перевіряють справність обладнання, гігієнічно обробляють маски, трубки й інші пристрої, ведуть протоколи тренувань і звітну документацію.
Навчальні програми з гіпоксичних тренувань пропонують виробники обладнання, зокрема ReOxy (http://www.reoxy.lu) та Hypoxico Russia (http://www.hypoxico.ru), які співпрацюють із провідними вітчизняними й міжнародними спеціалістами клінічної, превентивної, спортивної медицини, курортології та медичної реабілітації.
Література
1. Горанчук В.В., Сапова Н.И., Иванов А.О. Гипокситерапия. СПб.: ЭЛБИ-СПб; 2003.
2. Методические рекомендации Медицинского центра Олимпийского комитета РФ. Применение дополнительного искусственного гипоксического воздействия в спорте высших достижений. Москва; 2013.
3. Постановление Правительства Российской Федерации от 28.03.2017 № 339 «Об утверждении перечня субстанций и (или) методов, запрещенных для использования в спорте, для целей статей 2301 и 2302 Уголовного кодекса Российской Федерации».
4. Стрелков Р.Б. Нормобарическая гипокситерапия: Методические рекомендации Министерства здравоохранения Российской Федерации. М.: ПАИМС; 2001.
5. Утехина В.П., Куртаев О.Ш., Утехин Е.В., Ищенко Г.Н. Методы нормобарической гипоксии в реабилитации больных ишемической болезнью сердца. Сочи; 2003.
6. Chizhov A.Ya., PotievskayaV.I. Intermittent normobaric hypoxia in prevention and treatment of the hypertensive disease. Moscow: Russian Peoples’ University Press; 2002.
7. Serebrovskaya T.V., Xi L. (еds.) Intermittent Hypoxia: From Molecular Mechanisms to Clinical Application. New York: Nova Sci Publishers, Inc.; 2009.
8. Küpper T., Milledge J.S., Hillebrandt D., Kubalova J., Hefti U., Basnyat B. et al. Work in hypoxic conditions – Consensus Statement of the Medical Commission of the Union Internationale des Associations d’Alpinisme (UIAA MedCom). Ann. Occup. Hyg. 2011, 55(4): 369–86.
Повний переклад основного тексту публікації: Образовательный курс «Гипоксическая тренировка». Занятие № 3. Общие рекомендации по организации гипоксических тренировок: показания и противопоказания, регламентирующие документы, аппаратура, подготовка специалистов. Физиотерапия, бальнеология и реабилитация. 2017;16(3):160–166.
Матеріали за темою
Пов’язані матеріали — технологія, обладнання й застосування.
- Обладнання OXYTERRA RS: будова, керування та основні технічні характеристики
- Технологія IHHT: чергування кисневих фаз і контроль параметрів процедури
- Практичне застосування в індивідуальних програмах реабілітації та відновлення під наглядом спеціалістів
- Нормобарична гіпокситерапія в клініці: огляд 2001 року
- Адаптація до гіпоксії в медицині й спорті: монографія Ніколаєвої