Поряд із загальними факторами ризику, такими як спадковий анамнез, харчування, ожиріння, куріння, несприятливий ліпідний профіль, низька фізична активність, діабет та артеріальна гіпертензія (АГ), у жінок є унікальний фактор ризику серцево-судинних захворювань – розвиток дефіциту естрогенів у постменопаузі [2, 4]. Менопаузальний метаболічний синдром (ММС) – це сукупність метаболічних порушень, що виникають з настанням менопаузи і включають швидке збільшення маси тіла з формуванням абдомінального ожиріння, інсулінорезистентність та дисліпідемії та/або АГ [2, 3, 6]. Практично всі метаболічні порушення, що виникають після настання менопаузи, взаємопов’язані між собою та ще більше посилюють несприятливий вплив дефіциту статевих гормонів на серцево-судинну систему [4, 5].
На сьогоднішній день продовжується пошук методів корекції ММС, які надають позитивний вплив на всі його компоненти. Останнім часом поряд з медикаментозною терапією все більшого значення набувають немедикаментозні методи лікування. Поєднання останніх із фармакотерапією найчастіше дозволяє зменшити дозу лікарських препаратів, потенціюючи позитивний ефект. Немедикаментозні методи можуть також успішно використовуватися без фармакотерапії на ранніх стадіях захворювання. Одним із перспективних немедикаментозних методів профілактики та лікування захворювань серцево-судинної системи є гіпокситерапія [1].
Мета дослідження – оцінка ефективності методу періодичної барокамерної гіпоксії (БГ) у жінок з ММС.
У дослідження включили пацієнток, які відповідали таким критеріям: природна постменопауза (вік від 45 до 55 років), наявність абдомінального ожиріння, що розвинулося протягом останніх 2 років (індекс маси тіла (ІМТ) вище 26 кг/м², окружність талії (ОТ) понад 88 см, співвідношення ОТ/окружність стегон (ОС) понад 0,85), рівень тригліцеридів (ТГ) понад 1,7 ммоль/л, зниження холестерину (ХС) ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) нижче 1,29 ммоль/л, підвищення АТ (систолічний — САТ > 140 мм рт. ст. або діастолічний — ДАТ > 90 мм рт. ст.), симптоми клімактеричного синдрому, порушення толерантності до глюкози (НТГ), порушена глюкоза натще, базальна гіперінсулінемія, згода пацієнток на участь у дослідженні, відсутність протипоказань до запланованої терапії.
Курс періодичної БГ у барокамері “Урал-1” провели 68 пацієнток з проявами ММС у віці 49-54 років (середній вік 52,8±1,1 року), у природній постменопаузі, середня тривалість якої становила 3,2±0,9 року. Протягом курсу гіпобаротерапії пацієнтки не приймали медикаментозних препаратів
Обстеження проводили вихідно, через 1, 3 та 6 місяців після початку лікування. Оцінювали антропометричні параметри: ІМТ, ОТ, ОС. Для визначення тяжкості клімактеричних розладів використовували метод розрахунку менопаузального індексу (ММІ) Н. Kupperman та співавт. у модифікації Е. В. Уварової. Проводили добове моніторування АТ (Кардіотехніка-04, ЗАТ “Інкарт” Санкт-Петербург), клінічний вимір АТ проводили до початку та після завершення кожної процедури. Рівень базального імунореактивного інсуліну (ІРІ), фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), естрадіолу, дегідроепіандростерон-сульфату, тиреотропного гормону (ТТГ), трийодтироніну (Т3) та тироксину (Т4) визначали у сироватці крові методом імуноелектрохемолюмінесценції на апараті ELECSIS 1010 (Швейцарія). Рівень загального холестерину (ОХС), ХС ЛПВЩ, ХС низької щільності (ЛПНЩ), ТГ, глюкози визначали на автоматичному біохімічному аналізаторі Cobas integra 400 plus (Швейцарія).
Індекс атерогенності (ІА) обчислювали за формулою (Клімов А. Н., 1977): ІА = (ОХС – ХС ЛПВЩ)/ХС ЛПВЩ. Ступінь вираженості інсулінорезистентності визначали за індексом інсулінорезистентності (ІІР) HOMA, розрахованим за формулою: ІІР = глікемія натще (в ммоль/л) • ІРІ (мкМЕ/мл)/22,5 (Matthews D. М. та співавт., 1985). Отримані результати обробляли за допомогою статистичних програм Microsoft Excel і BIOSTAT з дотриманням рекомендацій для медичних досліджень. Кількісні ознаки, що вивчаються представляли у вигляді M ± m, де М – середнє арифметичне; т – його стандартне відхилення. Достовірність відмінностей оцінювали за парним і непарним t-критерієм Стьюдента. Відмінності значень вважали достовірними при р менше 0,05.
Процедури проводили на базі Оренбурзької обласної клінічної лікарні №2 за допомогою першої вітчизняної медичної вакуумної установки – барокамери «Урал-1». Основний курс БГ складався з 22 тригодинних процедур на висоті 3500 м (460 мм рт. ст.), Що проводяться щодня. Процедури проводили з поступовим збільшенням “висоти”, починаючи з 1000 м, додаючи щодня по 500 м до досягнення максимальної “висоти” 3500 м. Швидкість “підйому” і “спуску” становила 3-5 м/с.
Позитивні зрушення у самопочутті пацієнтки почали відчувати через 2 тижні лікування в барокамері. До кінця курсу БГ клінічний ефект відзначили у 66 (97%) жінок. При цьому виявили наступну особливість за часом наступу та ступенем поліпшення в клінічному статусі пацієнток: чим яскравіше було виражено у них нейровегетативні та психоемоційні симптоми менопаузального синдрому, тим раніше наставав і був більш вираженим ефект. Насамперед клінічна ефективність виявлялася у зниженні частоти та зменшенні вираженості припливів, пітливості у 30 (44,1%) пацієнток та повному усуненні цього симптому. у 36 (52,9%). В результаті БГ нормалізувався процес засипання та покращилася якість сну у 42 (61,8%) пацієнток.
У 82,4% пацієнток значно зменшилися головні болі та запаморочення на тлі зниження артеріального тиску. Вже з 8-9-го дня лікування САТ у пацієнток знизилося до 139,3 ± 6,4 мм рт. ст., ДАТ – до 86,7± 4,5 мм рт. ст. (вихідно САТ 144,5±6,2 мм рт. ст., ДАТ 92,8±3,4 мм рт. ст.), а до закінчення курсу показники досягли величин 127,7±6,5 та 84,6±5,8 мм рт. ст. відповідно (р менше 0,05). Загалом після курсу лікування, за даними добового моніторування АТ середньодобовий САТ став нижчим на 13,4%, а середньодобовий ДАТ – на 7,3% (р менше 0,05). Приступи серцебиття та болю різного характеру в ділянці серця, що турбували 95,7% пацієнток, зменшилися у 79,4% з них.
Зменшилася виразність таких симптомів, як почуття “оніміння, повзання мурашок”, мерзлякуватість, погана переносимість високої температури у 86,8% жінок, покращення емоційного стану, нормалізацію настрою відзначили 94,1%. Після завершення курсу БГ достовірно знизилася частота скарг на плаксивість (86,7%), депресію (91,2%), дратівливість (85,3%), підвищену стомлюваність (95,6%).
До кінця курсу БГ достовірно знизилися показники ММІ як щодо окремих груп скарг, так і загалом. У обстежених жінок середній ММІ нейровегетативних порушень на початок лікування становив 29,6 ± 2,1 бала. В результаті БГ спостерігалося його прогресивне зниження: через місяць на 43,3% (р менше 0,05), через 3 міс на 54,8% (р менше 0,05), через 6 міс на 48,7% (р менше 0,05) порівняно з вихідним значенням. ММІ психоемоційних порушень знизився на 39% (з 15,9 ± 1,23 до 9,7 ± 1,12 бали; р менше 0,05) через місяць від початку лікування, на 54,8% (р менше 0,05) через 3 міс і практично залишився в цих межах через 6 міс.
Максимальне зниження ММІ в цілому відзначили через 3 міс від початку лікування на 53,5% (з 54,1 ± 2,4 до 25,2 ± 1,8 бала; р менше 0,05), через 6 міс він зберігався нижче за вихідний на 51,1% (р менше 0,05)
До кінця курсу БГ знизилася маса тіла в середньому на 4% у 98,5% жінок (початкова маса тіла 88,3±2,6 кг, ІМТ 31,5±1,7 кг/м²). Надалі зниження маси тіла продовжилося: через 3 місяці воно становило 6,1% (р менше 0,05), через півроку – 5,2% від вихідного значення. Максимальний ефект БГ щодо антропометричних показників виявили через 3 міс від початку лікування: ІМТ знизився на 6% (з 31,5 ± 1,7 до 29,7 ± 1,2 кг/м²; р більше 0,05), ОТ – на 5% (з 99,3 ± 6,73 до 94,6 ± 5,97 см), ОС — на 4,8% (зі 115,6±10,2 до 110,3±10,1 см). Через півроку показники ОТ та ОС починали наближатися до отриманих безпосередньо після БГ (ОТ менше вихідних значень на 4,3%, ОС – на 2%).
При оцінці гормонального спектру крові виявили достовірне зниження рівня ФСГ та ЛГ, підвищення рівнів естрадіолу та дегідроепіандростерон-сульфату. Рівень ФСГ знизився на 26,8% через місяць (з 89,3±7,6 до 65,4±6,8 МО/мл; p менше 0,05), на 33,1% через 3 міс та зберігся зниженим на 30,3% від вихідного протягом 6 місяців після початку лікування (p менше 0,05). Рівень ЛГ максимально знизився (на 27,8%) через 3 міс після завершення БГ (з 43,6±4,4 до 31,5±3,9 МО/мл), а через півроку був меншим за вихідний на 15,6% (p менше 0,05). Показники рівня естрадіолу стали вищими на 15,2% (з 24,9 ± 4,2 до 28,7 ± 3,7 пг/мл) через місяць, а через 6 міс залишалися вищими за вихідні на 11,6% (p менше 0,05).
Рівень дегідроепіандростерон-сульфату при початковому обстеженні був відносно низьким для цієї вікової групи (72,3±8,6 мкг/дл), але в результаті БГ через місяць підвищився на 15,2%, а через 3 місяці на 17,2%. Через півроку він зберігався на 12,3% вище за вихідний (p менше 0,05).
При дослідженні динаміки рівнів ТТГ та гормонів щитоподібної залози відзначили достовірне зниження рівня ТТГ з 3,92 ± 0,34 до 3,31 ± 0,41 мМО/л та деяке статистично недостовірне збільшення рівня гормонів T₃ (з 2,14 ± 0,36 до 2,46 ± 0,32 нмоль/л) і T₄ (зі 105,3 ± 8,5 до 113,9 ± 8,1 нмоль/л), що свідчить про підвищення функціональної активності щитоподібної залози.
Виявили зниження атерогенних властивостей крові з максимальним ефектом через 3 місяці після завершення курсу БГ та збереження позитивного ефекту щодо низки показників протягом півроку від початку лікування (див. таблицю). Вихідно підвищений рівень ХС достовірно знизився на 14,7% (з 6,33±0,23 до 5,4±0,29 ммоль/л; p менше 0,05) до кінця курсу БГ, на 19,5% через 3 місяці від початку лікування (p менше 0,001). Через 3 місяці рівень ХС ЛПНЩ (вихідно 4,36 ± 0,23 ммоль/л) і ТГ (вихідно 1,98 ± 0,08 ммоль/л) знизився на 20,5 і 7,6% відповідно, а показники ХС ЛПВЩ (до лікування 1,21 ± 0,04 ммоль/л) підвищилися на 11,5%.
Через 6 місяців рівень ХС ЛПНЩ був менший від вихідного на 11,5%, показники рівня ХС ЛПВЩ і ТГ практично досягли вихідних значень. ІА (вихідно 4,2 ± 0,21) зменшився через місяць на 24%, через 3 міс на 33,4%, а через 6 міс знову почав підвищуватися, але все ж таки був менше вихідного на 14,3%. При Дослідженні вуглеводного обміну виявили вихідно підвищені значення глікемії натще, рівні ІРІ та відповідно ІІР. В результаті БГ знизився рівень глюкози натще на 21,3% до кінця курсу лікування (з 6,32±0,97 до 5,21±0,89 ммоль/л; р менше 0,001) і на 18,9% через 3 місяці від початку лікування.
Нормалізація показника зберігалася протягом 6 місяців, до кінця цього періоду рівень глікемії був 5,61±0,91 ммоль/л, що менше вихідного на 12,7% (р менше 0,05). Відзначили зниження рівня ІРІ через місяць на 20,2% (з 20,2±3,23 до 16,8±2,98 мкМЕ/мл), через 3 місяці на 32,7%, а через 6 місяців його рівень був нижчим за вихідний на 23,2%. ІІР (вихідно 5,67 ± 1,32) знизився на 45,8 і 57% через 1 і 3 міс відповідно і залишився через півроку від початку лікування менше вихідних значень на 38,9% (4,08 ± 1,31; р менше 0,01).
Таким чином, результати дослідження показали, що застосування гіпобаричної гіпокситерапії у пацієнток з ММС призводить до корекції його клінічних проявів та зниження маси тіла, виявляє гіпотензивний ефект, сприяє підвищенню естрогенної насиченості та збільшенню рівня дегідроепіандростерон-сульфату, зниження рівнів ФСГ, ЛГ та ТТГ. Використання цього методу у пацієнток з метаболічними порушеннями у постменопаузі сприяє зменшенню атерогенних властивостей сироватки крові, зниженню рівня глікемії та інсулінемії.
Включення методу БГ до комплексу лікувальних заходів у пацієнток з ММС дає можливість здійснювати комплексний немедикаментозний вплив на фактори ризику серцево-судинних захворювань у жінок у постменопаузі.
Література
Горанчук В.В., Сапова Н.И., Иванов А.О. Гипокситерапия. СПб., 2003. С.305–306.
Григорян О.Р., Андреева Е.Н. Менопаузальный метаболический синдром (клиника, диагностика, лечение). М., 2007. С.5–8.
Кулаков В.И., Сметник В.П. Руководство по климактерию. М., 2001. С.404–495.
Сметник В.П., Шестакова И.Г. Тер. арх. 1999;10:61–65.
Сметник В.П., Шестакова И.Г. Consilium medicum. 2003;9:543–546.
Spencer C.P., Godsland I.F., Stevenson C. Gynecol. Endocrinol. 1997;11:341–355.
С.К. Кинясева, О.Д. Константинова, А.Н. Тиньков. Применение гипобарической гипокситерапии при метаболическом синдроме в менопаузе. Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физической культуры. 2011;1:25–27.
Матеріали за темою
Матеріали про технологію та застосування гіпоксичних тренувань.