Метод і механізми адаптації
З 1970 року в клінічну практику впроваджується метод адаптації до нестачі кисню — інтервальне гіпоксичне тренування (ІГТ).
Метод передбачає кілька серій короткочасного вдихання суміші зі зниженим вмістом кисню, що в кожній серії змінюється інтервалом дихання атмосферним повітрям із нормальною концентрацією кисню. Отже, дихання гіпоксичною сумішшю відбувається в інтервальному режимі за нормального атмосферного тиску, що виключає несприятливі впливи його змін.
Підставою для гіпоксичного стимулу стали відомі зміни після тренування: активізація всіх етапів транспорту кисню до тканин, підвищення кисневої ємності крові, розширення та новоутворення капілярів, активізація тканинного дихання завдяки вищій спорідненості цитохромоксидази — кінцевого ферменту дихального ланцюга — до кисню та збільшенню кількості мітохондрій у клітині.
ІГТ застосовують для профілактики, лікування та реабілітації при серцево-судинних захворюваннях — ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі I–IIА стадії, нейроциркуляторній дистонії; хворобах крові — гіпопластичній і залізодефіцитній анемії, пострадіаційних порушеннях кровотворення; хронічних неспецифічних хворобах легень — пневмонії, бронхіті, астмі; хворобах шлунково-кишкового тракту, дерматитах тощо [6].
Хронічний сальпінгоофорит
Доведено високу ефективність ІГТ у лікуванні й реабілітації хворих із хронічним неспецифічним сальпінгоофоритом [4]. Під впливом гіпоксичного стимулу не лише покращується самопочуття й настає одужання, а й відсутні загострення протягом 1–2 років після лікування.
Запальні процеси геніталій посідають одне з перших місць у структурі гінекологічної захворюваності. Найпоширенішим залишається хронічний сальпінгоофорит у жінок репродуктивного віку — 32–89 % усіх запальних хвороб жіночих статевих органів. Рецидиви зазвичай виникають при зниженні опірності та адаптаційних резервів.
У гінекології успішно використовують методи підвищення адаптації до гіпоксії [1]. ІГТ застосовували при рецидивному сальпінгоофориті. Основні показання при тривалому перебігу — знижена неспецифічна резистентність, неспецифічний характер захворювання, тривалість понад чотири роки, часті рецидиви та безуспішність різних методів лікування. Найбільшу групу становили жінки, які хворіли понад чотири роки та мали два загострення на рік.
А.Я. Чижов, Л.С. Шутова та співавтори [5] обстежили 212 пацієнток віком 20–35 років із тривалим хронічним неспецифічним сальпінгоофоритом, яких багаторазово й без належного ефекту лікували різними методами амбулаторно та стаціонарно.
Ефект вважали повним, якщо покращувалися загальний і психічний стан, зникали болі, підвищувалася працездатність, покращувався сон, позитивно змінювався стан придатків матки, нормалізувалися цикл і функція яєчників та протягом року не було загострень. За відсутності впливу хоча б на один показник ефект був частковим. Повне одужання після ІГТ відзначено у 67,3±4,5 %, часткове — у 32±4,5 % (рисунок 1).
Повний ефект: зникнення болів, позитивні зміни придатків матки, нормалізація менструального циклу й функції яєчників, покращення сну та працездатності, відсутність загострень протягом року.
Після курсу болі внизу живота залишалися лише у 35,0±4,6 % жінок проти 96,3±1,9 % до лікування. За трибальною шкалою інтенсивність знизилася з двох балів — помірні болі — до одного — слабкі. Повністю болі зникли у 66,0±4,7 %, значно зменшилися у 29,1±4,5 %; у 4,9±2,1 % характер та інтенсивність не змінилися. Порушення циклу зменшилися з 22,5±4,0 % до 9,9±2,9 %. Порушення функції яєчників до курсу були у 78,9±3,9 %, після нього їхня кількість знизилася вдвічі. Результати А.Я. Чижова та співавторів свідчать про позитивний вплив адаптації до гіпоксії на функцію яєчників і нормалізацію стану при сальпінгоофориті.
Післяопераційна реабілітація
Е.М. Ткачук [6] дослідила ефективність ІГТ і стан після видалення міоми матки у 120 хворих: сімдесят отримували гіпокситерапію в основній групі, п’ятдесят — традиційне лікування в контролі. Провідним симптомом у 80 % була гіперполіменорея, у 20 % — циклічні кровотечі типу метрорагії. У 40 % основної групи була хронічна постгеморагічна анемія, у 50 % — хронічний бронхіт, астма, гіпертонічна хвороба I–II стадії, медикаментозна алергія.
Результати Е.М. Ткачук [2] засвідчили ефективність адаптації до гіпоксії для профілактики післяопераційних ускладнень: після ІГТ 85 % не потребували антибактеріальної терапії, у всіх шов загоювався первинним натягом. Перебування в клініці було на 34,5 % коротшим, ніж без гіпокситерапії. Покращився загальний стан: тиск був стабільнішим, пульс рідшим, ударний об’єм вищим, ніж у контролі у відповідні періоди втручання.
Гіпокситерапія покращувала кисневі режими завдяки збільшенню життєвої ємності легень, резервного об’єму вдиху, резерву дихання, альвеолярної та максимальної вентиляції, бронхіальної прохідності й дихальної функції крові. Після ІГТ психічний стан нормалізувався.
Морфологічно виявлено збільшення відносного об’єму судин у міометрії та шкірі живота біля післяопераційного шва, що значно покращило післяопераційний перебіг. Посилення мікроциркуляції покращувало забезпечення тканин киснем і скорочувало відстань дифузії. Кисневі режими стали ефективнішими й економнішими [3].
Накопичений досвід є підставою для застосування ІГТ у загальній хірургії під час підготовки до операції та післяопераційної реабілітації.
Гіпоксично-гіпероксичне тренування
Новий спосіб адаптації покликаний підвищити ефективність, скоротити формування адаптаційної відповіді та зменшити побічні реакції. Стійкості досягають періодичним впливом газового середовища з киснем нижче та вище норми — чергуванням гіпоксії й гіпероксії. Метод назвали нормобаричним інтервальним гіпоксично-гіпероксичним тренуванням (ІГГТ).
Періодичні гіпоксія й гіпероксія збільшують компенсаторні можливості організму. Адаптація до поєднаного впливу має виражений захисний ефект і досягається значно раніше, ніж за самих лише періодів гіпоксії. Експерименти останніх років свідчать про подібну дію коротшого курсу адаптації — 8–10 днів.
У вітчизняній літературі О.С. Глазачов та співавтори застосували методику для корекції окремих компонентів метаболічного синдрому.
Встановлено, що гіпоксично-гіпероксичні тренування значно знижують масу тіла переважно завдяки жировій масі. Це супроводжувалося зниженням загального холестерину й глюкози плазми, оптимізацією тиску, підвищенням фізичної витривалості та покращенням психологічного стану.
Висновок
Отже, нормобаричне інтервальне гіпоксичне тренування є універсальним та ефективним методом профілактики й лікування різних захворювань. Завдяки перевагам поєднання гіпоксії та гіпероксії метод став ефективнішим.
Література
1. Караш Ю.М., Стрелков Р.Б., Чижов А.Я. Нормобарическая гипоксия в лечении, профилактике и реабилитации. М.: Медицина, 1988. 352 с.
2. Колчинская А.З., Цыганова Т.Н., Остапенко Л.А. Нормобарическая интервальная гипоксическая тренировка в медицине и спорте. М.: Медицина, 2003. 407 с.
4. Цыганова Т.Н., Егорова Е.Б. Интервальная гипоксическая тренировка в акушерской и гинекологической практике. Методические рекомендации. М., 1993. 11 с.
5. Шутова Л.С. Лечебно-профилактическое применение прерывистой нормобарической гипоксии у больных хроническим неспецифическим сальпингоофоритом. Автореф. дис. канд. мед. наук. М., 1990.
6. Цыганова Т.Н., Братик А.В. Эффективность интервальной гипоксической тренировки в медицине и спорте. Вестник восстановительной медицины, электр. журн. 2013;1:2–31.
Повний переклад основного тексту публікації: Цыганова Т.Н. Использование интервальной гипоксической тренировки в гинекологии (обзорная статья). Авторский материал, 6 с.
Матеріали за темою
Пов’язані матеріали — технологія, обладнання й застосування.
- Обладнання OXYTERRA RS: будова, керування та основні технічні характеристики
- Технологія IHHT: чергування кисневих фаз і контроль параметрів процедури
- Практичне застосування в індивідуальних програмах реабілітації та відновлення під наглядом спеціалістів
- Гіпобарична гіпоксія після хірургічної менопаузи
- Гіпобарична гіпоксія в ранній постменопаузі: дослідження 2012 року