Вступ
Зростання гінекологічних хвороб і краща діагностика збільшують кількість операцій на матці й придатках [3,4]. Дефіцит гормонів після двобічної оваріектомії має тяжчі наслідки, ніж природна менопауза [2–4,6]. Постоваріектомічний синдром різної тяжкості виникає у 60–80 % [3,5], з вегетосудинними, психоемоційними й обмінно-ендокринними змінами, особливо ліпідного й вуглеводного обміну [2,5,7]. З огляду на системну дію гормонів найбільш патогенетичний підхід — замісна терапія [3,4,6]. Зростає роль немедикаментозних методів: поєднання з ліками може зменшувати дози й посилювати ефект. Перспективна гіпокситерапія [1].
Оцінити періодичну барокамерну гіпоксію в реабілітації перименопаузальних жінок із хірургічною менопаузою.
Матеріали і методи дослідження
Обстежено 92 жінки після екстирпації матки з придатками та вимкнення функції яєчників. Після виключення протипоказань усі отримували щодня трансдермальний Дивігель, 17β-естрадіол Orion Corporation (Фінляндія), 1 мг. Основна група із 47 жінок починала одночасно адаптацію в «Урал-1». Обстежували до й через місяць після курсу. Визначали індекс Куппермана в модифікації Є.В. Уварової. ФСГ, ЛГ, естрадіол, тестостерон, ТТГ, T4, T3 вимірювали імуноелектрохемілюмінесценцією Elecsis-1010 (Швейцарія); холестерин, ЛПВЩ і тригліцериди — Cobas Integra 400 Plus; ЛПНЩ обчислювали за Friedwald (1972). ЕКГ у дванадцяти відведеннях — Shiller. Ехокардіографію B- і M-режимів — Acuson Computed Sonography 128 XP/10n, за Teicholz у M-режимі визначали кінцеві систолічні й діастолічні розміри та об’єми лівого шлуночка, ударний і хвилинний об’єми, фракцію викиду й систолічне передньозаднє вкорочення.
Статистика — Microsoft Excel за медичними рекомендаціями, парний t-критерій Стьюдента для середніх; критичне t відповідало 95 % довірі, p<0,05.
Адаптацію проводили в першій вітчизняній медичній вакуумній установці «Урал-1» обласної лікарні № 2 Оренбурга. Її створено в «Кріогенмаші» за спільним медико-технічним завданням НДІ загальної патології й патофізіології АМН СРСР та Оренбурзького медінституту.
Курс — двадцять два тригодинні сеанси на умовних 3500 м, 460 мм рт. ст., щодня крім трьох вихідних і двох технічних днів. Починали з 1000 м, щодня додаючи 500 м до 3500. Швидкість підйому й спуску — 3–5 м/с.
Результати та обговорення
Середній вік — 47,8±1,2 року в основній та 48,4±1,2 в контролі, обидві 45–54 роки. Менопауза тривала від місяця до двох років, середнє 0,9±0,04; вік операції — 47,6±0,2. Супутні хвороби: серцево-судинні у дев’ятнадцяти (40,4 %) проти двадцяти одного (46,7 %), ШКТ — двадцяти восьми (59,6 %) проти двадцяти чотирьох (53,3 %), сечовидільні — шістнадцяти (34 %) проти тринадцяти (28,9 %).
Синдром виник у всіх 92: у тридцяти двох (34,8 %) на 3–5-ту добу, у шістдесяти (65,2 %) за три місяці, зокрема у тридцяти восьми (41,3 %) за перший місяць. У 52 (56,5 %) тяжкість середня, у сорока (43,5 %) — тяжка.
У результаті комплексного лікування з адаптацією до періодичної барокамерної гіпоксії в основній групі з постоваріектомічним синдромом виявлено значно виразніші позитивні зміни самопочуття, ніж у контролі, який отримував лише замісну гормонотерапію. Загалом середній термін появи покращення на тлі лікування становив 11,4±1,3 дня в основній групі та 23,7±1,5 дня в контрольній.
До кінця курсу адаптації до періодичної барокамерної гіпоксії показники модифікованого менопаузального індексу достовірно зменшилися як за окремими групами скарг, так і загалом. До лікування нейровегетативний індекс становив 32,6±1,2 бала в основній та 30,8±1,4 бала в контрольній групі.
Лікування швидко впливало на патологічні прояви цього симптомокомплексу. Частота й вираженість припливів і пітливості зменшилися у тридцяти (63,8 %) та повністю зникли у сімнадцяти (36,2 %) основної групи. Нормалізацію засинання й кращу якість сну відзначили сорок дві (89,4 %). Головний біль і запаморочення значно зменшилися у 80,9 %. Серцебиття й різноманітні кардіалгії, що турбували 95,7 %, поступово зменшувалися протягом курсу та наприкінці покращилися у 91,5 %. Оніміння, мурашки, мерзлякуватість і погана переносимість спеки зменшилися у 82,9 %.
Наприкінці у 95,8 % основної групи маса знизилася в середньому на 4,2 %.
Замісна гормональна терапія разом із гіпобаротерапією достовірно знизила систолічний тиск обстежених жінок на 7 %, діастолічний — на 6 %, пульсовий — на 9 %, частоту скорочень серця — на 3 %. У контрольній групі статистично значущих відмінностей цих показників не виявлено.
Після курсу модифікований менопаузальний індекс нейровегетативних порушень в основній групі з комплексним лікуванням знизився до 9,8±0,8 бала — на 70 % від вихідного. У контрольних пацієнток із самою замісною гормонотерапією він знизився до 21,2±1,02 бала — лише на 31 %.
У пацієнток переважали знижена працездатність, втомлюваність, плаксивість, депресія, зниження чи відсутність статевого потягу. Вихідний психоемоційний індекс — 17,3±1,23 бала в основній та 16,8±1,43 у контрольній групі. Комбінація з барокамерною адаптацією покращила емоційний стан і нормалізувала настрій. Після курсу достовірно зменшилися скарги на плаксивість у 95,7 %, депресію — 87,2 %, дратівливість — 93,6 %, втомлюваність — 89,4 %. Загалом індекс знизився на 63,6 % — з 17,3±1,23 до 6,3±0,9 — проти лише 25 % у контролі, з 16,8±1,41 до 12,6±1,22.
До лікування фолікулостимулювальний гормон становив 110,9±4,8 МО/мл в основній та 113,2±4,3 МО/мл у контрольній групі (таблиця 1). Комплекс із барокамерною адаптацією достовірно знизив його до 54,9±2,6 МО/мл, тобто на 50 %. При самій замісній терапії також було достовірне зниження до 76,3±1,96 МО/мл — на 33 %, що на сімнадцять відсоткових пунктів менше, ніж в основній групі.
Для обох груп характерний початково високий лютеїнізувальний гормон: 49,9±1,9 МО/мл в основній та 47,6±1,6 МО/мл у контрольній. Після лікування в основній він достовірно знизився до 26,8±1,2 МО/мл — на 46 %, у контролі — до 34,2±1,04 МО/мл, лише на 28 %.
Дослідження естрадіолу спочатку виявило дуже низькі значення: 11,9±0,8 пг/мл в основній і 12,2 пг/мл у контрольній групі. Лікування статистично значуще підвищило його концентрацію, але після адаптації до гіпоксії зростання було більшим — до 53,2±1,16 пг/мл, проти лише 41,2±0,94 пг/мл у контролі.
Результати свідчать, що гіпокситерапія підвищує естрогенну насиченість організму оваріектомованих жінок завдяки активації екстрагонадного синтезу. Після лікування з гіпоксією тестостерон достовірно зріс до 0,148±0,006 нмоль/л — на 14 %. У контрольній групі він змінився незначно, лише на 3 %.
У жінок після періодичної барокамерної адаптації ТТГ достовірно знизився з 3,9±0,34 до 2,6±0,13 мМО/л. T3 дещо, але статистично недостовірно зріс з 2,3±0,13 до 2,6±0,12 нмоль/л, T4 — зі 107,2±2,7 до 110,4±3,9 нмоль/л. Це свідчило про підвищення функціональної активності щитоподібної залози під гіпоксичною стимуляцією.
Гіперхолестеринемія була у 76,6 % основної та 82,2 % контрольної групи (таблиця 2). Загальний холестерин — у середньому 6,27±0,11 та 6,16±0,09 ммоль/л. Після комплексного лікування з барокамерною адаптацією в основній групі він достовірно знизився на 17 % від вихідного, при самій замісній терапії в контролі — лише на 6 %. Після гіпоксії ЛПВЩ основної групи достовірно зросли на 13,7 %. Початково надмірні ЛПНЩ достовірно знизилися на 27,6 %. Індекс атерогенності відповідно знизився на 34,2 %, достовірно.
Вихідні зміни ЕКГ виявлено у сорока двох (89,4 %) основної групи, нормальний варіант — у п’яти (10,6 %). Найчастішими були неспецифічні зміни кінцевого шлуночкового комплексу: сплощений чи слабко негативний T і депресія ST, у тридцяти трьох (70,2 %). Порушення реполяризації супроводжувалися кардіалгіями у двадцяти чотирьох (51 %). У вісімнадцяти (38,3 %) були порушення провідності правої ніжки Гіса, у п’яти — її неповна блокада. Короткий PQ був у трьох (6,4 %). Синусова бради- й тахікардія — у шести (12,8 %), гіпертрофія лівого шлуночка — у п’яти (10,6 %). Після курсу позитивна ЕКГ-динаміка була у тридцяти дев’яти (83 %); клінічно значно зменшилися частота та вираженість кардіалгій.
Ехокардіографія спочатку виявила нижчі за вікову норму ударний і хвилинний об’єми, фракцію викиду та систолічне передньозаднє вкорочення лівого шлуночка (таблиця 3).
Після періодичної барокамерної адаптації кінцеві діастолічний і систолічний розміри достовірно знизилися на 4,4 % та 6,9 %. Відповідні об’єми лівого шлуночка зменшилися на 12,1 % і 5,4 %. Фракція викиду статистично значуще зросла на 11,4 %, систолічне передньозаднє вкорочення — на 17,4 %. Разом зі зростанням ударного об’єму на 19,2 % початково знижений хвилинний об’єм підвищився на 30,5 %. Це свідчить про покращення скоротливої функції міокарда лівого шлуночка.
Висновки
Комбінація з барокамерною гіпоксією зменшила нейровегетативні й психоемоційні прояви та покращила якість життя після хірургічної менопаузи.
Гормональні зміни були виразніші: ФСГ, ЛГ і ТТГ знизилися, естрадіол і тестостерон зросли.
Гіпобарична гіпоксія обмежувала обмінно-ендокринні порушення: нижчі тиск і маса, менші атерогенні зміни та краща систолічна функція лівого шлуночка.
Включення методики в комплекс реабілітації жінок із хірургічною менопаузою підвищує ефективність терапії. Воно також відкриває перспективу немедикаментозного лікування пацієнток, резистентних до замісної гормонотерапії, а також жінок, які її не отримують або мають протипоказання до застосування.
Таблиця 2. Ліпідний спектр крові (M±m)
| Показник | Основна: до, n=47 | Основна: після | Контроль: до, n=45 | Контроль: місяць |
|---|---|---|---|---|
| Холестерин, ммоль/л | 6.27±0.11 | 5.2±0.1* | 6.16±0.09 | 5.8±0.01* |
| ЛПВЩ, ммоль/л | 1.31±0.04 | 1.49±0.04* | 1.32±0.04 | 1.34±0.03 |
| ЛПНЩ, ммоль/л | 4.16±0.14 | 3.01±0.11* | 4.04±0.12 | 3.66±0.12 |
| Тригліцериди, ммоль/л | 1.7±0.09 | 1.5±0.07* | 1.8±0.09 | 1.76±0.08 |
| Індекс атерогенності | 3.8±0.18 | 2.5±0.1* | 3.7±0.15 | 3.3±0.18 |
* p<0,05 порівняно з вихідними значеннями.
Література
1. Горанчук В. В. Гипокситерапия/В. В. Горанчук, Н. И. Сапова, А. О. Иванов.— СПб.: ЭлБИ-СПб., 2003.— 536 с.
2. Гормональная реабилитация женщин при выпадении функции яичников: пособие для врачей/В. И. Кулаков, Е. В. Уварова, С. В. Юренева, Г. Р. Байрамова.— М., 2004.— 17 с.
3. Кулаков В. И. Постовариэктомический синдром: клиническая лекция/В. И. Кулаков, С. В. Юренева, Е. Ю. Майчук.— М., 2003.— 20 с.
4. Кулаков В. И. Руководство по климактерию/ В. И. Кулаков, В. П. Сметник.— М.: Медицинское информационное агентство, 2001.— 495 с.
5. хирургическая менопауза: пособие для врачей/Под ред. В. И. Кулакова, В. П. Сметник, С. В. юреневой и др.— М., 2003.— 40 с.
6. Increased cardiovascular mortality after early bilateral oophorectomy/C. M. Rivera, B. R. Grossardt, D. J. Rhodes et al.//Menopause.— 2009.— № 16.— Р. 15—23.
7. Parker W. H. Oophorectomy and cardiovascular mortality: is there a link?/W. H. Parker, J. E. Manson//Maturitas.— 2009.— № 16.— Р. 1—2.
Повний переклад основного тексту публікації: Константинова О.Д., Тиньков А.Н., Кшнясева С.К. Метод адаптации к периодической гипоксии в реабилитации женщин с хирургической менопаузой. Пермский медицинский журнал. 2010;27(3):67–74.
Матеріали за темою
Пов’язані матеріали — технологія, обладнання й застосування.
- Обладнання OXYTERRA RS: будова, керування та основні технічні характеристики
- Технологія IHHT: чергування кисневих фаз і контроль параметрів процедури
- Практичне застосування в індивідуальних програмах реабілітації та відновлення під наглядом спеціалістів
- Гіпобарична гіпоксія в ранній постменопаузі: дослідження 2012 року
- Інтервальне гіпоксичне тренування в гінекології: огляд