Вступ
Зростання спортивних досягнень і конкуренція потребують постійного поліпшення якості й ефективності тренувань. Прогрес у плаванні значною мірою залежить від удосконалення підготовки.
Фізична підготовка важлива в усі періоди макроциклу, але ключовим є підготовчий. Саме тоді формується функціональна основа всіх інших видів підготовленості. Потрібна раціональна організація впливів із фізіологічними закономірностями адаптації, етапністю й послідовністю мобілізації резервів та вдосконаленням функціональних властивостей.
Об’єкт, предмет і мета
Об’єкт — тренувальний процес юних плавців-спринтерів із комплексом інтервальних гіпоксичних вправ.
Предмет — швидкісна підготовленість і функціональні можливості плавців-спринтерів 13–15 років.
Мета — вивчити вплив інтервальних гіпоксичних тренувань на функціональні можливості й швидкісну підготовленість юних спринтерів.
Гіпотеза: ефективність забезпечують сталий порядок занять і закономірні взаємозв’язки навантажень упродовж підготовки. Додаткова переривчаста гіпоксія має підвищити функціональні можливості, швидкісну підготовленість і результати.
Завдання дослідження
Поставлено такі завдання:
1. Проаналізувати літературу про анаеробну підготовку підлітків-спринтерів.
2. За літературою скласти й апробувати комплекс інтервальних гіпоксичних вправ.
3. Оцінити функціональні резерви серцево-судинної та дихальної систем.
4. Визначити швидкісну підготовленість.
5. Дослідити динаміку резервів і швидкісної підготовленості під час гіпоксичних тренувань.
Методи й організація
Методологія відповідала меті й завданням: аналіз літератури, організація експерименту, статистична обробка.
Серцево-судинні можливості оцінювали за ЧСС, коефіцієнтом витривалості й індексом Робінсона після ортостазу. Дихальні — за частотою, ЖЄЛ, життєвим індексом, затримками Штанге й Генчі та індексом Скібінської.
Швидкість оцінювали чотирма завданнями: 10 м зі старту, 10 м з ходу, 15 м із поворотом і 50 м вільним стилем зі старту.
Статистично застосовували критерій Стьюдента: середнє M, похибку m, показник різниці T. За T і кількістю n визначали табличне p; значущість — p<0,05.
Дослідження тривало з вересня 2020 до квітня 2021 року: десять хлопців 13–15 років із груп спортивного вдосконалення Саратова, першого дорослого розряду. Заняття — у 50-м басейні, усі допущені лікарем.
Створили контрольну й експериментальну групи по п’ять хлопців-спринтерів вільного стилю.
Обидві групи тренувалися двічі на день, крім неділі, в одного тренера за спільним річним планом СШОР. Експериментальна додатково застосовувала гіпоксичні засоби після основних занять. Проводили поточне й підсумкове тестування у вересні 2020 та квітні 2021 в однакових умовах.
Положення й значення
1. ІГТ із різноспрямованими навантаженнями посилює тренувальний ефект, прискорює специфічну адаптацію й поліпшує спринтерські результати.
2. Правильні засоби, методи й співвідношення навантажень у році та окремих етапах важливі для функціонального й фізичного розвитку.
Теоретичне значення — узагальнено організацію анаеробної підготовки підлітків-спринтерів.
Практичне значення — застосування в роботі педагогів і тренерів ДЮСШ. Режими ІГТ можуть використовуватися в різні періоди підготовки спринтерів.
Магістерська робота має вступ, два розділи — теоретичний аналіз анаеробної підготовки та динаміка функціональних можливостей і швидкості плавців 13–15 років під час гіпоксії — висновок і 45 джерел. Сама робота — 53 сторінки, сім таблиць і сім рисунків.
Теоретичний аналіз
Підвищувати працездатність можна посиленням тренування кисневого забезпечення та переносимості гіпоксії й гіперкапнії. Джерело називає гіперкапнію — вищий CO₂ у крові й тканинах — особливим видом гіпоксії. Затримки дихання погіршують кисневе постачання працюючих тканин. Причин кисневого голодування багато; гіпоксія виникає за недостатнього доставлення або використання кисню.
Мета гіпоксичних тренувань — підвищення киснетранспортної й буферної ємності крові за нестачі O₂ та надлишку CO₂. Ефективне енергозабезпечення навантажень важливе для підготовки.
Гіпоксичні тренування використовують різні способи дихання. Після вдиху чи видиху затримують дихання й виконують навантаження. На видиху вплив сильніший, але виконання складніше.
Спринтери потребують спеціальної швидкісної підготовки на 25, 50, 100 м. Затримки давно використовують для гіпоксичної стійкості. Вдих виконують через визначену кількість рухових циклів, рідше звичайного, обмежуючи кисневе постачання.
Додавання 25- і 50-м дистанцій до великих змагань стимулювало пошук методик. Видатні плавці часто долають їх без дихання. Кожен вдих, за джерелом, додає 0,1–0,2 с, що може визначити перемогу.
Анаеробна робота потребує правильних пауз і повторень. Для алактатної продуктивності відпочинок має бути достатнім: 1,5–2 хв між 25-м відрізками, серії по 3–4, між серіями — до 2–3 хв.
Методи поліпшують функціональний і фізичний стан через адаптацію провідних систем. Ефективність потребує сталого порядку занять і закономірного зв’язку правильно дібраних засобів та методів.
Експериментальна програма
Для експерименту склали додатковий комплекс інтервальної гіпоксії — таблиця 1.
Комплекс доповнює звичайне плавання з диханням через три, п’ять, сім циклів, яке застосовували обидві групи. Тому частка гіпоксичних засобів у макроциклі різнилася.
Поточні можливості ефективно виконувати вправи на тренуванні й змаганні визначають працездатність. Функціональна підготовленість охоплює енергозабезпечення м’язів, кисневе постачання й ефективність організму.
Сучасне плавання має інтенсивніші навантаження. Тому важливо підвищувати функціональну підготовленість; попередня оцінка й моніторинг визначають здатність юних спортсменів показувати високі результати.
Початкові функціональні й силові показники не різнилися між групами. Після шести місяців комплексу повторні дослідження показали позитивну динаміку обох, особливо експериментальної.
Рекомендації авторки
Дослідження дало такі рекомендації ефективної ІГТ:
1. Позитивні адаптації й результати потребують систематичного включення протягом макроциклу.
2. Пауза між циклами ІГТ не має перевищувати 4–6 тижнів.
3. Гіпоксичні вправи мають займати до третини заняття у воді.
4. Після звикання до певного дихального циклу переходять до енерговитратнішого.
Затримки дихання — інтенсивний вплив, їх застосовують планомірно й обережно. Відрізки мають бути близькими до максимально доступних, а не максимальними.
Висновок
Посилення кисневого забезпечення й гіпоксичної переносимості підвищує працездатність. Спринт потребує більшої потужності рухів і дещо меншої витривалості, ніж середні та довгі дистанції. Затримка поліпшує положення тіла, статодинамічну стійкість, зменшує опір і узгоджує рухи без дихального циклу. Тривалі затримки потрібні після старту, поворотів і на фініші.
Підсумки
1. Аналіз літератури показав потребу спеціальної короткодистанційної швидкісної підготовки.
2. Апробовано комплекс на доповнення до дихання через три, п’ять, сім циклів.
3. Початкові функціональні резерви груп істотно не відрізнялися:
ЧСС і тиск відповідали віковим нормам.
Коефіцієнт витривалості вказував на знижені можливості кровообігу обох груп.
Індекс Робінсона вказував на середні резерви.
Ортостаз був задовільним: зростали ЧСС, систолічний і пульсовий тиск, діастолічний не змінювався.
Частота дихання обох груп була нормальною.
Середня ЖЄЛ перевищувала вікову норму.
Життєвий індекс усіх був вищим за середній.
Штанге й Генчі показали добру гіпоксичну й гіперкапнічну стійкість.
Індекс Скібінської відповідав задовільним резервам обох груп.
4. Початкові швидкісні показники достовірно не різнилися.
5. Динаміка резервів і швидкості була вираженішою в експериментальній групі:
Знизилися ЧСС і тиск.
Коефіцієнт витривалості вказував на достатні можливості кровообігу.
Нижчий індекс Робінсона відповідав більшим резервам і добрим аеробним можливостям.
На другому етапі ортостаз був добрим в експерименті й задовільним у контролі.
Частота дихання знизилася, ЖЄЛ зросла.
Життєвий індекс досяг високої категорії.
Гіпоксична й гіперкапнічна стійкість була істотно вищою в експерименті.
Попри вищий індекс Скібінської обидві групи залишилися в задовільній категорії серцево-судинних і дихальних можливостей.
В експерименті істотніше поліпшилися стартова й дистанційна швидкість, швидкісна підготовленість і поворот на швидкість.
Таблиця 1. Комплекс інтервальної гіпоксії експериментальної групи
| Етап | Тривалість | На суші | У воді, наприкінці заняття |
|---|---|---|---|
| Загальнопідготовчий | 5 тижнів | 10 × 30 с затримки, паузи 1,5 хв | 8 × 25 м без дихання, відпочинок 1,5 хв; після кожного заняття |
| Базовий, спеціально-підготовчий | 5 тижнів | 8 × 45 с, паузи 2,5 хв | 12 × 50 м, вдих через 5 циклів, відпочинок 2 хв; після кожного заняття |
| Передзмагальний і змагальний | 2 тижні | 5 × 1 хв, паузи 3,5 хв | 12 × 50 м, вдих через максимально можливу кількість циклів, відпочинок 5 хв; після кожного заняття |
| Відновлювальний | 1 тиждень | 8 × 45 с, паузи 2,5 хв | 1000 м, вдих через 5–7 циклів; двічі на тиждень |
| Підтримувальний | 8 тижнів | 10 × 30 с, паузи 1,5 хв | Загальна фізична підготовка на суші |
Програму наведено за оригіналом; учасники мали допуск лікаря й тренувалися в одного тренера.
Література
Повний переклад основного тексту публікації: Бекетова А.А. Повышение функциональных возможностей и скоростной подготовленности пловцов-спринтеров в процессе гипоксической тренировки. Автореферат магистерской работы. Саратовский национальный исследовательский государственный университет им. Н.Г. Чернышевского. Саратов, 2021. 12 с.
Матеріали за темою
Пов’язані матеріали — технологія, обладнання й застосування.
- Обладнання OXYTERRA RS: будова, керування та основні технічні характеристики
- Технологія IHHT: чергування кисневих фаз і контроль параметрів процедури
- Практичне застосування в індивідуальних програмах реабілітації та відновлення під наглядом спеціалістів
- Затримки дихання у дітей семи-восьми років
- Гіпоксичне тренування здорових чоловіків: фрагмент 1999 року